Описание
Нове мп3 від гурту КРЕМП
В альбом буде входити дещо змінена версія
Вероніка
Ніка довго не знала з чого почати, вона не мала жодного уявлення, як це робиться. У неї тремтіли руки. В голові постійно лунало: «…усі свої бажання і всю любов ти приписуєш ефекту втрати. Невже те, що настільки важливе для тебе сьогодні, завтра ти будеш вважати тимчасовою слабкістю і станом афекту…як ти можеш так сильно відбивати бажання жити?» Невже вона справді вчора наважилася це сказати? У Ніки, навіть, промайнула думка, що вона сильна і все переживе, але, невдовзі, вона відігнала від себе це безглузде припущення.
***
Коли вони роблять це у фільмах – виглядають такими спокійними і впевненими: потрохи відкривають гарну пляшечку з імпортним снодійним; пафосно пишуть губною помадою на дзеркалі своє прощання, потім вдягають гарну шовкову нічну сорочку й ще більше розмазують по обличчю залишки вже розмазаної раніше від сліз туші. Вона не думала, що в дійсності все виглядає набагато трагічніше…
Як краще зробити: лягти на диван, чи, може, десь у ванній? А, може, і взагалі не треба? Все ж таки, треба, інакше, це буде тривати вічно. А так, він хоч згадає про неї…не пожалкує, – просто, згадає…
Вероніка вагалася. Вона висипала маленькі, акуратні таблеточки клофеліну на широку палітурку книжки про життя нічних тварин і машинально почала викладати з них три літери, не задумуючись над їх змістом і послідовністю …«ДЕН». Їй, чомусь, закортіло перевірити, чи вистачить на це слово отих малюсіньких таблеток: якщо не вистачить – значить, він того не вартий (адже таблеточкам знати краще). ВОНИ вирішили, що вартий…Залишилось, навіть, чотирнадцять зайвих штучок. Отже – так правильно.
Їй чомусь захотілось запити усі ті наглі таблетки бананово-полуничним соком, але в холодильнику був лише яблучний, якому вона ніколи не зраджувала. Вона знала, що питиме востаннє, тому не полінувалася вийти в гастроном і купити саме те, чого хотілося.
На вулиці збирався дощ. Небо було похмурим, а повітря – напрочуд свіжим. Було гарно… Можливо, воно завжди було гарним, просто, мало-хто це помічає. Вона не могла цього не помітити, адже знала, що дивиться на небо востаннє, принаймні, востаннє, стоячи на землі. Правда, Ніці було шкода, що коли її очі заплющаться, вони будуть сірі, а не блакитні – їх колір змінювався відповідно до кольору неба, таке інколи буває. Хоча: яка різниця? Все одно ніхто не пам’ятає кольору її очей.
Біля під’їзду Ніка побачила ремонтників – напевне, знову зламався ліфт. Скоріше всього, хтось застряг, адже було чути, як у ліфті нявкає кошеня, не могло ж воно саме туди залізти. Доведеться йти пішки.
Піднімаючись на восьмий поверх, вона думала про те, як добре мати крильця, вона б, навіть, згодилась в наступному житті стати кимось маленьким і непомітним, лиш би їй дали крильця…
***
Коли Ден нарешті вибрався з клятого ліфту, він швидко побіг сходами до квартири Ніки, адже пухнасте біле кошеня, яке він купив їй в знак примирення, вже зовсім не хотіло сидіти у нього на руках.
Двері були відчинені, а Ніка тихенько спала, її подих був майже непомітним. Ден подумав про те, яку маленьку, тендітну і милу дівчинку він ледь не втратив… Її груди повільно підіймались і опускались…підіймались і … Кошеня не переставало нявкати, але Ден вже не чув нічого. Вона вже не спала, – це уже не був сон.
Ден випустив із рук те, що так нервово стискав в своїх вологих долонях останніх сорок хвилин: на підлогу упав маленький червоний футлярчик з каблучкою.
*** *** *** *** *** *** *** *** *** *** *** *** ***
ЦЕ НЕ кОЕЛЬО!!! ЦЕ Я!!!!! =)))
